Історична довідка
Місто Рудки — розташоване на автошляху і залізниці Львів—Самбір—Ужгород—Чоп.
У 1472 році містечко отримало назву Рудки. За деякими джерелами, назва Рудки є зменшеною формою від поширених у слов'янських племен назв боліт, у ґрунті яких виступала рудувата або червонувата глина, — рудава, руда. Подібна болотиста смуга утворилась вздовж південного краю колишнього Рудківського повіту, що, очевидно, вплинуло на виникнення назви «Рудки».
Протягом першої половини XVII століття в соціально-економічному становищі Рудок сталися значні зміни, розвинулось ремесло, зросло населення. З 11 січня 1645 року Рудки згадують як місто.
Пережила Рудківщина татарське лихоліття, що тривало майже 300 літ. Перший татарський набіг на Рудки стався у 1450 році.Набіги на Україну стали систематичними. Особливо пам'ятним був татарський набіг у 1672 р. На лівому березі р. Вишні у Рудках знайдено залізний наконечник турецького списа; біля с.Вишні та с.Градівка донині збереглися пам'ятні знаки боїв з татарами та турками - круглі цегляні колони, увінчані залізними хрестами. У час національно-визвольної війни під проводом Б.Хмельницького Рудки були розорені польськими та татарськими військами. На Подністровії восени 1648 р. шастали татари і заподіяні шкоди територіальним громадам там були більшими.
У 1-й половині XVIII століття Рудки отримали маґдебурзьке право, що остаточно узаконило їхній статус як міста. Після першого поділу Речі Посполитої (Польщі) у 1772р. Галичина переходить до Австро-Угорщини. За австрійським адміністративним поділом 1782 року Рудки ввійшли до складу Самбірського округу (циркулу), а згідно з класифікацією населених пунктів 1784—1785 рр. були іменовані містечком. За адміністративним поділом Галичини, запровадженим австрійською владою 28 лютого 1867 року Рудки стали центром Рудківського повіту. В Рудках було повітове управління (староство), повітовий суд, пошта і телеграф, а з 1883р. - шкільна рада.
Більша частина підміських земель належала польській шляхетській родині Фредрів (з 1753 року) і католицькому ксьондзу. Селяни-загородники, що сиділи на цих землях на половині чи чверті повного наділу, відробляли щорічно на користь власників 156 днів тяглої панщини, а позбавлені землі халупники — 5—6 днів пішої панщини і платили чинш від 4 до 20 злотих. Крім того, селяни були зобов’язані давати власникам натуральний податок пряжею і птицею.
У 1894 році в Рудках була відкрита реміснича школа, яка готувала фахівців по виробництву лозових кошиків. Розвиткові торгівлі та промисловості у місті сприяли побудова у 1903 р. залізниці Львів-Самбір і залізничної станції Рудки. У 1904р. в Рудках було побудовано цегельно-дахівковий завод і тартак, що належали власниці підміського маєтку Ф.Скарбек.
У 2-й половині XIX століття населення Рудок помітно зросло. У 1880 році з 2582 мешканців міста 1352 були євреями, а 945 — поляками, 285 – українцями, а в 1938 р. — у місті було близько 3500 мешканців. Діяли римо-католицький костел, греко-католицька церква та синагога. Навколо Рудок розташовувалися старовинні українські села - Чайковичі, Погірці, Підгайчики та ін. Основним заняттям селян було хліборобство, льонорство, городництво, тваринництво.
Однією з найважливіших національних організацій українців у м. Рудки було товариство "Просвіта", окремий осередок якого утворився в місті у 1912 р. Його керівником був священник с. Новосілки Анталь Ковальський. "Просвіта" створила свою бібліотеку української книги, організувала у 1914 р. святкування 100-річчя з дня народження Т.Шевченка. Завдяки коштам поміщика з с.Зелений Гай Михайла Малецького 1923 року було збудовано просвітянський Народний дім.
Після розпаду Австро-Угорської монархії у 1918р. Рудки перебували під владою ЗУНР. У травні 1919 р. Рудки були окуповані Польщею. Рудки залишилися центром Рудківського повіту у складі Львівського воєводства.
У вересні 1939 році разом із рештою Галичини місто Рудки увійшло до СРСР (у складі УРСР).
Перед початком німецько-радянської війни і в першітдні війни в червні 1941 р.радянські каральні органи проводили масові арешти. Частина ув'язнених національно-свідомих українців загинули в Самбірській тюрмі, а останнії 14 в'язнів - закатовані НКВД на 4 км. від Рудок в сторону Львова в урочищі Богайчук.
1941 р. — на початку німецької окупації в містечках Галичини були створені «єврейські ради» («юденрати»), які мали стежити за виконанням розпоряджень німецької влади щодо євреїв. Німецька влада зобов'язала створити об'єднану раду всіх юденратов, яка збиралась декілька разів саме в Рудках. Останнє засідання відбулося 21 грудня 1941. Гітлеровці створили на території міста гетто, зігнавши євреїв з Рудок та навколишніх сіл.
У листопаді 1942 року 800 рудківських євреїв були вивезені до табору смерті в Белжцю. Інші були розстріляні біля урочища Богайчук. Рух опору німецькій владі на Рудківщині представлений був трьома напрямками: радянським (загони партизанів під час рейдів С. Ковпака), польським (Армія крайова), українським ( в т.ч. в Рудках і навколишніх селах Коропуж, Новосілки і інші - загони самооборони, а з кінця 1942р. - загони УПА.
28 липня 1944 року радянські війська повернулися на Рудківщину.
У 1940–1941 рр. та 1944–1962 рр. місто було центром Рудківського району. 1963–1964 рр. — Рудки входили до складу Городоцького району Львівської області, відтак були долучені до Самбірського.
Сучасні Рудки – впорядковане і затишне містечко. При лісництві існує дендропарк, який має площу 59 га. Тут ростуть понад 240 видів різноманітних дерев, кущів і рослин. Серед них екзотичні ліани, 39 видів хвойний та 55 представників родини розових.
Містечко Рудки – місце народження українського музеєзнавця та історика Івана Карпинця. Іван Іванович був вояком Української Галицької армії, навчався у навчальних закладах Львова. З 1936 р. працював в Науковому товаристві ім. Т. Шевченка, а 1937 р. заснував Музей історико-воєнних пам’яток. До наукових зацікавлень Івана Карпинця належала промислова та військова історія Галичини, ним було вивчено та опубліковано історію залізничних гут, окремих українських військових формацій. Низка праць дослідника лишилась в рукописах.
На рудківському міському цвинтарі 23 лютого 2014 р. було поховано Володимира Жеребного. – Героя Євромайдану. Загинув Володимир Миколайович від кулі снайпера на вулиці Інститутській в Києві. До загибелі працював у Вишнянському коледжі Львівського Національного університету.
Найдавніша святиня Рудок – костел Святого Войцеха (тепер храм Успіння Пресвятої Богородиці Марії). Його спорудження велося протягом 1685-1728 рр. на місці ранішої дерев’яної святині.. Рудківський костел – родинна усипальниця родини Фредро, зокрема тут похований видатний польський письменник Олександр Фредро. Поруч з костелом квадратна, чотирьохярусна цегляна дзвіниця.
Цікавою і важливою є історія чудотворної ікони Рудківської Божої Матері з Дитятком. Час її написання відносять до XV - початку XVI ст. Іконна має сакральне, мистецьке та національне значення. Чудотворний образ знаходився в Рудках, в римо-католицькому храмі з 1612 р. До Рудківської святині приходили прості люди і вельможі. Після II світової війни, 1946р. ікону таємно вивезли до Польщі. Місцезгаходження її невідоме. У 1995 р. з Польщі привезено до Рудківського костела копію ікони Рудківської Божої Матері, відтворену майстром - реставратором. В усіх храмах міста, в багатьох будинках рудківчан протягом десятиліть зберігають образ Богородиці і моляться до нього. Завдяки цьому, впевнені рудківчани, місто обминають різні природні лиха.
У жовтні 2017 року утворилась об'єднана територіальна громада Рудківська міська рада Самбірського району Львівської області, до складу якої увійшли м. Рудки та сільські ради (Підгайчиківська, Чайковицька, Погірцівська, Сусолівська) В складі ОТГ 13 населених пунктів та 13,5 тис. населення. Центром ОТГ є м. Рудки.
Погірцівський старостинський округ
Перша датована письмова згадка (згадується в архівних документах) про Погірці відноситься до 1357 року. Через село у той час проходив «соляний» шлях з Дрогобича до Львова.
1 липня 1926 р. з сільської гміни (громади) Погірці Рудківського повіту вилучено присілок Острів Погорецький і утворено самостійну сільську гміну Острів Новий. 1 серпня 1934 р. внаслідок адміністративної реформи 10 сільських громад були включені до об’єднаної сільської гміни Погірці. У 20-х роках 20 століття в Погірцях, Конюшках-Королівських і Конюшках-Тулиголовських були створені осередки КПЗУ, які мали значний вплив на організації «Сельроб» і «Просвіту».
У 1896 році у Погірцях постала філіальна мурована каплиця Святої Родини, а 1906 року — парафіяльна експозитура. Існуючої маленької каплиці, що набула статусу парафіяльної святині, вже було недостатньо для задоволення духовних потреб понад тисячі вірних з Погірців та Чайковичів. У 1931 - 1932 рр. проект нового костелу розробив Лаврентій Дайчак, будівництво храму поруч зі старою каплицею, яку пізніше розібрали, розпочали у 1935 р., а 1937 р. новоспоруджений костел освятили.
Підгайчиківський старостинський округ
с. Підгайчики розміщене в північно-східній частині Самбірського району, майже повністю в межах Сянсько-Дністровської височини. Межує з городоцьким районом. Географічне положення с. Підгайчики вигідне, адже тут здавна пролягали важливі шляхи (Рудки - Підгайчики - Комарно). Територією с. Підгайчики проходить Головний Європейський водогін. Річка Вишенька, яка тече територією села несе свої води у Балтійське море.
Підга́йчики — село в Україні, в Самбірському районі Львівської області. Населення становить 2144 осіб. Орган місцевого самоврядування — Підгайчиківська сільська рада.
Перша згадка про с. Підгайчики була в XI ст., а перша писемна згадка прозвучала у 1349 році. Підгайчики в XV - XVII ст. було центром волості, в яку входило сім сіл. Через село проходив татарський шлях. Жителі села брали активну участь у Національно-визвольній війні 1648-1657 роках. Наші односельчани Михайло Фещин та Михайло Пилипчак будували ЗУНР.
Сусолівський старостинський округ
В Сусолові знаходився центральний офіс колгоспу «Дружба», за яким було закріплено 4825 га сільськогосподарських угідь. В селі є дев'ятирічна школа, в якій у 1977 році навчалось 190 учнів і працювало 11 вчителів, клуб із залом на 200 місць, бібліотека із фондом 7,3 тис. книг, медпункт, дитячий садок, магазин.
Перша згадка про Сусолів датується 1559 роком. Під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр, село було звільнено загонами козацько-християнського війська від керівництвом Богдана Хмельницького. З приходом цих загонів селяни повстали і знищили поміщицький маєток.
Чайковицький старостинський округ
Розвідкові роботи львівських археологів останніх десятиліть виявили сліди багатошарового поселення періоду енеоліту на околиці с. Чайковичі. Перша писемна згадка про село — 1349 рік. Його назва походить від перших поселенців — Чайковських, рід яких згадується в грамоті польського короля Казимира III Великого від 1349 року. На 1464рік у селі нараховувалось 20 хат. На 1938 рік у селі було близько 700 будинків, у яких проживало близько 3 тис. жителів (80% - українці-грекокатолики, польські родини та 8 єврейських родин). Населення здебільшого займалось хліборобством та скотарством. Важливе значення мало льоноробство.
У міжвоєнний період та інші часи село інтенсивно долучалось до процесу національного відродження, розвитку церкви. Великий внесок належить отцю Юрію Кміту, який був парохом в Чайковичах, та місцевій жительці, вчительці Романович Ганні Іванівні. В селі активно діяв Союз українок, для мужчин організація «Добрий господар», значна роль приділялася освіті жителів Чайкович. Після недільних літургій жінки збиралися біля церкви де ділилися досвідом господарювання та куховарства. Велика увага приділялася співу в церковному хорі який налічував понад 50 осіб.