СВІДОМИЙ, ПАТРІОТИЧНИЙ, ВІДВАЖНИЙ такими рисами наділений 38-річний воїн-сапер 63 механізованої бригади ЗСУ Кітик Михайло Ярославович – вчитель математики та інформатики Підгайчиківської гімназії Рудківської міської ради, якому присвячена ця публі
Свідомий, патріотичний, відважний, часто з двома-трьома вищими освітами – такий образ сучасного українського воїна, який бере участь у війні з росій-ською ордою з 2014 року.
Такими рисами наділений і 38-річний воїн-сапер 63 механізованої бригади ЗСУ Кітик Михайло Ярославович – вчитель математики та інформатики Підгайчиківської гімназії Рудківської міської ради, якому присвячена ця публікація.
У 2004 році Михайло Ярославович закінчив Рудківську ЗЗСО І-ІІІ ст., здобув освіту у Дрогоби-цькому державному педагогічному університеті ім. І. Франка за спеціальністю "Вчитель трудового навчання, основ інформатики та креслення".
Відразу після закінчення університету розпочав свою педагогічну діяльність у Новосілківському ЗЗСО І-ІІІ ст., працював та одночасно здобував другу і третю вищі освіти за спеціальностями: "Викладач загальнотехнічних дисциплін" і "Математик-програміст, викладач інформатики" відповідно.
Понад сто його учнів стали призерами і переможцями обласних і всеукраїнських олімпіад з математики, інформатики і трудового навчання, обласних конкурсів та виставок на різну тематику – і це все за дванадцять років педагогічної діяльності.
Маючи таку високу результативність педагогічної праці, Михайло Ярославович неодноразово позачергово атестувався і швидко як для молодого педагога здобув вищу категорію, а згодом йому було присвоєно звання "старший учитель". У 2017 році він став переможцем районного педагогічного конкурсу "Вчитель року" у номінації "Інформатика", а на обласному етапі увійшов у десятку кращих вчителів інформатики Львівської області. У його доробку понад десяток методичок з трудового навчання, ком-п'ютерної графіки, програмування та для підготовки учнів до олімпіад. За високу результативність праці був нагороджений грамотами районного та обласного рівнів.
І начебто все складалося у Михайла Ярославовича: робота йому подобається, він живе нею і має неабиякі результати праці. Однак його непосидючість і постійний творчий пошук не залишили його байдужим до суспільно-політичного життя країни в епохальні періоди нашої держави – у час Помаранчевої революції та Революції Гідності, а в 2014 році мав намір піти добровольцем в АТО, однак проблеми зі здоров'ям йому в цьому завадили.
І наче відчував, що таки настануть часи, що йому доведеться захищати рідну землю, тож зважився на операцію, аби без застережень лікарів стати до лав ЗСУ. А коли почалася повномасштабна війна, у перші ж дні пішов добровольцем захищати нашу країну, хоча і мав бронь.
Успішний учитель, у якого вагомі здобутки у педагогічній діяльності, можливо, мав би залишатися працювати на освітянській ниві і навчати молоде покоління українців, але він без вагань пішов у ТЦК, не повідомивши про своє рішення навіть батьків.
Службу у лавах ЗСУ Михайло Ярославович розпочав на третій день війни спочатку у Яворові, а згодом на Волині. За деякий час уже був на передовій у складі 63 окремої механізованої бригади спершу як водій, а пізніше сапер. Брав активну участь у захисті Вітчизни на різних ділянках фронту: у Миколаївській області, Херсонській, Донецькій та в Луганській. Під час чергового наступу орків 25 вересня 2023 року отримав важку мінно-вибухову травму, за наслідками якої військові лікарі констатували ушкодження внутрішніх органів, осколкові множинні поранення майже всього тіла, поранення верхніх і нижніх кінцівок з вогнепальними переломами, яке закінчилося ампутацією нижньої кінцівки. Довгі місяці, проведені у шпиталях Лимана, Слов'янська, Дніпра, Києва, в яких пройшли десятки операцій, важкий період одужання, тривала реабілітація не зламали відважного воїна, а в найкритичніший період мав єдине бажання – побачити маму.
У 37 років Михайлу Ярославовичу довелося знову вчитися ходити, спочатку на одній нозі з милицями, а згодом – на протезі. Однак його наполегливість і працьовитість, та високий професіоналізм лікарів-реабілітологів дали позивні результати – зараз він вправно рухається і може на-віть копати м'яча. Нині ж наполегливо працює над відновленням функцій правої руки, на якій після важких ушкоджень було проведено чотири операції.
Зараз хоробрий воїн звернувся у свою військову частину Донецької області для отримання скерування на проходження військово-лікарської комісії.
"Переживши пекло війни, поранення, численні складні операції, втрату кінцівки, пройшовши безкінечні заняття з реалітологами, мій син залишився оптимістом і жодного разу не пожалкував, що зважився стати на захист Батьківщини", – розповідає мама воїна-педагога Ганна Осипівна, вчергове завітавши до нас в Об'єднану територіальну організацію профспілки працівників освіти і науки України Новокалинівської, Рудківської міських, Бісковицької, Ралівської сільських територіальних громад.
Напередодні Дня захисників і захисниць України вона завітала до нас з подарунком від сина – прапором 63 окремої механізованої бригади ЗСУ з його підписом. Зі слів матері воїна дізналася, що на війні її син отримав позивний "Шустрий", який влучно характеризує його, однак сама пані Ганна називає його оптимістом, оскільки у найважчі для нього часи він заспокоював і підтримував маму, яка весь час не відходила від його лікарняного ліжка.
Дякуємо Михайлу Ярославовичу, усім воїнам-освітянам, а також кожному військовому ЗСУ за відданість, відвагу, за те, що ми є, і є Україна.
А жовтень для Михайла Ярославовича багатий на свята: День захисників і захисниць України, День працівників освіти, день його народження – 25 жовтня, а минулого року у жовтні військові медики боролися за його життя і перемогли, як і переможе Україна у цій страшній війні.
Газета "Голос Самбірщини" Ірина ЦУПРИК.
